Нове життя або Привіт, Польша!

Зазвичай люди планують свій переїзд до іншої країни. Якось готуються, вивчають мову, створюють запас грошей, щоб у нових обставинах якийсь час комфортно відчувати себе, поки знайдеш роботу. Я не готувалася. Війна вирішила за мене. Як і мільйони українців, я подалася кудись. Ми зараз розпорошені по всьому світу. Ми чекаємо, коли можна буде повернутися в Україну, до рідних міст, до звичного життя. А поки що, привіт, Польша! Дякую тобі, що прпийняла мене і моїх співвітчизників. Дякую тобі за гостинність і щиру допомогу.

Моє знання Польші донедавна складалося з:
1. Однієї туристичної поїздки на 3 дні до Кракова;
2. Одного семестру вивчення польської мови в універі на 2 курсі;
3. Тримісячного відвідування польського центру в рідному місті.

Як бачите – „дуже багате” надбання, особливо якщо ти за екстремальних умов опиняєшся в новій, зовсім не знайомій тобі країні. Але ж треба з чогось починати.

Я вже кілька тижнів у Польші. Трохи обізналася, постійно щось нове для себе відкриваю. У мирному житті була гідом, екскурсоводом. Звикла своїми надбаннями ділитися. Отож і зараз буду розповідати про те, що пройшла сама, що дізналася і що може стати в нагоді і вам.

Ну і трохи цікавинок із побутового життя для першого допису.

У другий день мого перебування в Польші пані, що щиро зустріла мене, турботливо запитувала: „Чи маєш споднє?” Довго я не могла зрозуміти, про що вона мене запитувала: все шукала на собі та в наплічнику труси, бюсти. Виявилося, що вона мене запитувала про штани. А знайомі з багатодітної сім’ї, що зупинялися в Польші на декілька днів (тепер живуть в іншій країні) дивувалися, чому поляки запитують в них про „кєди”. Їм не потрібні кєди, кєди у них вже є. Щиро посміялися разом, коли з’ясували, що „кєди” в польській мові – то „коли”. Тобто у тебе можуть спитати: „кеди” ти приїдеш?